Quote
А тепер розкажіть мну відмінності між цими поняттями smile
Мене цікавить кожного думка.
Постараюся розповісти, якщо хтось БАЖАЄ зрозуміти - варто читати уважно УВЕСЬ текст, лише тоді можна буде дійти хочаб невеликого розуміння, у чому різниця між нацизмом, расизмом, фашизмом, лібералізмом, консератизмом, марксизмом, лінінізмом(інколи, обєднують в один, марксистсько-ленінська теорія), інтернаціоналізмом, космополітизмом, тоталітаризмом та гуманізмом, шовінізмом та комунізмом, ізоляцизмом та експаціонізмом, соціалізмом та націонал-соціалізмом, націоналізмом у широкому розумінні, та УКРАЇНСЬКИМ націоналізмом.
Якщо ви не злякалися від цього потоку термінів, бажаєте їх зрозуміти повною мірою - Вам можна продовжувати, якщо для Вас це занадто складно, адже набагато простіше написати "много букоФ", "неосилил" чи просто написати свою думку як аксіому - варто читати протягом тривалого проміжку часу тематичну літературу у невеликих кількостях, та спостерігати за людьми навколо і різних регіонах, лише тоді можна буде розібратися у цій царині політології. Націоналі́зм — специфічний стан свідомості етносу і соціально-психологічних орієнтацій людей, а також сполучені з ними ідеологія, теорія і соціальна практика.
Етнічний довідник так подає сучасне значення терміну:
« Націоналізм — світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю. Для XX ст., особливо його другої половини, це широко розповсюджене явище, зумовлене крахом світової колоніальної системи. Після розпаду СРСР у серпні 1991 р., націоналізм, як один із способів розвитку світової співдружності народів, вступив у свій черговий етап.
Націоналізм
Головною в націоналізмі є ідея державності та незалежності, самостійності. Але держава — не самоціль, а форма й засіб організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, — це не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини. І дійсний (а не змішаний із шовінізмом, з його намаганнями довести виключність та зверхність «своєї» зростаючої етнонації) націоналізм обстоює право на, державність усіх (як корінних, так і некорінних) етнічних угруповань народу. Коли мета перетворення певного народу на державну націю вже досягнута, націоналізм тим самим остаточно виконує свою історично-конструктивну роль і від нього має залишитися лише патріотизм, але із готовністю знову при загрозливих обставинах сформолювати націоналізм. (Націоналіст - це патріот, що діє)
Таким чином Н. — як «фактор впливу» перевершив і світові релігії докапіталістичних суспільств, і державні утворення імперського типу Нового часу. У першій таксономії Н. протистояв християнству і космополітизмові, у другій — інтернаціоналізмові й імперіалізмові. У рамках мононаціональних держав Н. може варіюватися від ізоляціонізму (Албанія 60-80-х XX ст.) до експансіонізму («японська модель»). У залежності від історичної долі, чисельності, специфіки домінуючих у його границях способів діяльності, ступеня розбіжностей його культурних норм із сусідами тощо — реакція етносу (або «градус» націоналізму) може кардинально змінюватися. Н. виступив, зокрема, відповідною реакцією багатьох етнічних спільнот на загальносвітовий процес інтернаціоналізації, що посилюється.
Фашизм
Фаши́зм (іт. fascismo, від іт. fascio — зв'язка, об'єднання) — ідеологія культу сильної особистості, агресивного шовінізму та расизму; нацизм.
З-поміж усіх основних ідеологій 20 століття фашизм був єдиною ідеологією, що з'явилася на світ воднораз із настанням самого століття. Він є синтезом природженого націоналізму[Джерело?] та антимарксистського соціалізму — революційним рухом, заснованим на відкиданні лібералізму, демократії та марксизму. За своєю суттю фашистська ідеологія була запереченням матеріалізму, а лібералізм, демократія і марксизм вважалися просто різними аспектами зла матеріалізму. Саме на ґрунті протесту проти матеріалізму на початку століття відбулося злиття антиліберального та антибуржуазного націоналізму і різновиду соціалізму, який хоч і заперечував марксизм, але залишався революційним. За визначенням, ця форма соціалізму була також антиліберальною і антибуржуазною й у зв'язку із своєю опозиційністю до історичного матеріалізму вона стала природним союзником радикального націоналізму.
Як організований рух фашизм виник 1919 р. в Італії на чолі з Беніто Муссоліні і згодом став універсальним поняттям для означення численних організацій і груп, що почали виникати і діяти практично у всіх європейських країнах у міжвоєнний період, а також встановлених ними режимів там, де вони прийшли до влади.
У Німеччині такою організацією стала Націонал-соціалістична німецька робітнича партія, яка на чолі з Адольфом Гітлером 1933 року захопила владу і втягла світ у Другу світову війну. Нацизм став крайнім виявом ідеології фашизму.
З деякими застереженнями до категорії фашистських відносять режим генерала Ф. Франко, який у 1936 — 1939 роках очолював боротьбу проти комуністичної революції в Іспанії і згодом керував цією країною впродовж кількох десятиліть.
Соціалізм
Соціалі́зм — суспільне вчення, ідеалом якого є здійснення принципів соціальної справедливості, свободи і рівності - «Liberté, Égalité, Fraternité» (лозунги Францюзької революції 1848 р.).
Економічна основа соціалізму - «соціально справедливий» розподіл продуктів суспільної праці та система «соціального захисту».
Комунізм
Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — утопічна ідея про безкласове суспільство, в якому скасована приватна власність на засоби виробництва; світогляд, який наголошує на вирішальному значенні, суспільства і спільноти (комуни, громади) у житті кожної людини, на абсолютній домінанті інтересів спільноти над окремою персоною. Одна з крайніх форм колективізму. На основі комуністиної ідеї, як базового принципу, у XIX—XX ст. концепція комунізму набула різноманітні форми конкретизації — як суспільної думки, так і ії втілленя в буття, дійсність. Перенос комуністних ідей у сферу політики, прийняття комуністичної доктрини - як правило призводить до встановлені в країні влади тоталітарного типу.
Комунізм як політична доктрина поставлена на один щабель і в один ряд з нацизмом. Знак рівності поставили деякі прибалтійські держави, що вже прирівняли радянську і нацистску символіку.
Тоталітаризм
Тоталітари́зм (лат. totalitos — цілісний від іт. totalità і прикм. іт. totalitario — той, що охоплює усе в цілому).
* Форма панування, що регламентує всі сфери суспільного існування, а також не визнає незалежність від держави (державної влади) таких окремих сфер приватного і суспільного життя, як - економіка (господарство), релігія, виховання, сім'я, тощо.
* Політичний режим, що характеризується відсутністю демократичних свобод, диктатурою і повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства.
Творці теорії тоталітаризму (Г. Арендт, З. Бжезинський) підкреслювали структурну подібність фашистських і комуністичних держав.
Комунізм, марксистсьоко-ленінська теорія
Комунізм — філософське, економічне і політичне вчення, розвинене в 19 столітті, основоположниками якого були К. Маркс і Ф. Енгельс.
Маркси́зм-леніні́зм — самовизначення правлячої моно-ідеології в країнах тоталітарного соціалізму в 20 столітті. Спочатку подані в персоніфікуючій стилістиці (вчення «Маркса — Енгельса — Леніна — Сталіна», тощо), ці конгломерати ідей під впливом процесів «подолання культу особи і його наслідків» почали описуватися як продукт колективного керівництва правлячих партій з акцентованим дистанціюванням від будь-яких ознак харизматичної забарвленості.
У структуру марксизму-ленінізму традиційно входили ортодоксальний марксизм, ленінізм і зв'язані вчення регіональних ідеологічних апостолів, що постійно трансформуються на користь еліти, що володарює в той або інший момент.
Марксизм — наука про шляхи і форми переходу людства від класового суспільства до безкласового, від капіталізму до комунізму.
Основоположниками марксизму були Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. Марксизм виник у 40-х роках 19 ст.
Ленінізм — Учення Владіміра Леніна, що розвивало основні положення марксизму. Систематизоване і кодифіковане Сталіним.
Космополітизм
Космополіти́зм — ідеологія світового громадянства, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам.
Інтернаціоналізм
Інтернаціоналі́ст та інтернаціоналі́зм — терміни, що стосуються концепції міжнародних відносин, яка підкреслює як домінуючу роль держави та незначність 1 людини-громадянина, так і існування соціальних відносин між державами.
Расизм
Раси́зм (англ. racism; нім. Rassismus; угор. rasszizmus/ fajgyűlölet; рос. расизм.) – світогляд, а також політичні теорії і практики що на ньому грунтуються, які засновано на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду як то колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла і т.п.
Лібералізм
Лібералі́зм - соціальна філософія та політична концепція (ідеологія), яка проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті.
Консерватизм
Консервати́зм (фр. conservatisme, від лат. conservo — охороняю, зберігаю), визначення ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті. Для консерватизму характерні прихильність до існуючих та усталених соціальних систем і норм, "скептичне" сприйняття ідей рівності людей, неприйняття революцій та радикальних реформ, обстоювання еволюційного органічного, максимально повільного розвитку.
Ідеологічно консерватизм протистоїть як лібералізму, так і соціалізму.
Капіталізм
Капіталі́зм — суспільно-економічний лад, що ґрунтується на товарному виробництві, приватній власності на засоби виробництва та експлуатації найманої праці. У сучасній науці замінюється на поняття — «індустріальне суспільство з ринковою економікою».
Шовінізм
Шовінізм (фр. chauvinisme, в англ. версії — джингоїзм) — найодіозніша форма націоналізму, пропагування національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації, поширення ідей національної переваги, розпалювання національної ворожнечі й ненависті.
На відміну від націоналізму, шовінізм проявляється лише в панівної нації. Раніше шовінізм було прийнято вважати формою націоналізму, але тепер дослідники націоналізму проводять межу між націоналізмом, що представляє собою амбівалентну самоідентифікацію етносу, і шовінізмом, де самоідентифікація групи створюється «від протилежного».
Гуманізм
Гуманíзм — визнання людини найвищою цінністю в світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.
Федератизм Драгоманова
Український націоналізм
Це ідеї Міхновського і Донцова. Це "Самостійна Україна" і "Націоналізм".
“Націоналізм” протиставляв ідею політичної нації, ідеалом і метою якої був політичний державницький сепаратизм, повний розрив з усякою Росією, а культурно – повне протиставлення цілому духовому комплексові Московщини, під оглядом соціяльним – неґація соціялізму. Це була повна антитеза “гермафродитському” світоглядові тодішнього демосоціялістичного українського провідництва.
На питання “ЩО?” “Націоналізм” відповідав: незалежність і повний сепаратизм, підкреслення останнього в антиципації майбутніх гасел “федерації”, “самостійности”, але… в рамках “общего отечества”, Росії. На питання “ЯК здобувати свою мету?” “Націоналізм” відповідав: боротьбою; національною революцією проти Московщини; не шляхом “порозуміння” чи “еволюції”.
За питанням “ЩО?”, “Яка мета нації?”, і за питанням “ЯК осягти її”?, на третє питання – “ХТО має це довершити?” – “Націоналізм” відповів: людина нового духа. Якого? Духа протилежного занепадницькому духові речників української інтелігенції ХХ-го віку з “рабським мозком” і “рабським серцем” (слова І.Франка).
Ці тези були цілковитою антитезою драгоманівства і соціялізму, бо ідеологія Драгоманова уймалася, ним же самим, в його “гимні”: “Гей українець просить не много…”.
Ідея “Націоналізму” замість “немного” – ставляла “все”! Замість “просить” – жадає і здобуває. Також дальшу драгоманівську мудрість (з того ж "гимну"): постулят “любови”, “ко всім словянам”, а в першу міру до москалів, як до “старшого брата”, що мав вести інших, “Націоналізм” відкидав як наївне і шкідливе капітулянство.
"Самостійна Україна" Миколи Міхновського
З самого початку, автор поставив 7 запитань:
«…Яким правом російське керівництво поводиться з нами на нашій власній території, наче зі своїми рабами? Яким правом відносно нас, тубільців своєї країни, видано закон з 17 травня 1876 року, що засуджує нашу національність на смерть? На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено винятково росіян або змоскалізуваних ренеґатів? На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів? Яким правом правительство російське здерті з нас гроші витрачає на користь російської нації..? І, нарешті, найголовніше: чи має право царське керівництво взагалі видавати для нас закони, універсали та адміністраційні засади?»
У «Самостійній Україні» Міхновський виступив фундатором національно-радикальної політично-філософської течії, засадничими положеннями якої стали цілковита самодостатність української ідеї та її цілковита окремішність від ідеї загальноросійської (в тому числі і революційної), необхідність здобуття Україною політичної незалежності та досягнення соборності без огляду на можливі конфлікти і в якнайшвидший час та лідерство української інтелектуальної еліти в боротьбі (коли треба, то й збройній) за державну незалежність.
онстатуючи трагічний факт бездержавності України, Міхновський робить висновок: «Над нами висить чорний стяг, а на ньому написано: смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації!..»
Міхновський не обурюється закидом, що український народ, мовляв, некультурний, безсилий та інертний, а навпаки, розцінює цей закид як «найліпший, наймогутніший, найінтенсивніший аргумент і підставу того, щоб політичне визволення нашої нації поставити своїм ідеалом!»
На підставі висловлених думок, Микола Міхновський у кінці брошури робить висновок:
«Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби. … Ніч була довга, але ранок наблизився, і ми не допустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб'ємо їх до схід сонця свободи. … Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов'ю до України! … Усіх, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. … Вперед! Бо нам ні кого надіятись і нічого озиратись назад!»
На самкінець, нагадаю десять заповідей українського націоналіста (Декалог українського націоналіста)
Я дух одвічної стихії,що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:
1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.
2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.
3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
5. Пімсти смерть Великих Лицарів.
6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба.
7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.
10. Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української Держави.
Дякую тим людям, кому вистачило терпіння та зацікавленості у даному питанні щоб дочитати пост до кінця. Чекаю можливих зауважень, пропозицій та побажань. З повагою, Fafner
ато этот бред скоро никому читать неохота будет